Вступивши до нашого університету для здобуття другої вищої освіти Олександр Шаболдов одразу привернув до себе увагу: приїздив на сесії у красивій яскравій вишиванці. Власне, це було б не дивно, якби в той час (ще три роки тому) вишиванка, надто ж чоловіча, була так само популярною й модною, як сьогодні. А ще – якби цей хлопець не був… з Луганщини!

В університеті знають Олександра як старанного, розумного студента й талановитого учасника літоб’єднання імені Миколи Бажана, автора багатьох поетичних публікацій. Тепер він вже магістрант, який досліджує творчість Празької школи й рецепцію у ній «Слова о полку Ігоревім».

Що спонукало людину з російськомовного середовища (його рідне містечко нині знаходиться на території горезвісної ЛНР) усвідомити себе українцем? Чим вабить його наука? Про що його поетичні тексти? Ці та інші питання обговорювалися на творчій зустрічі з цією неординарною особистістю в стінах нашого університету якраз напередодні Дня рідної мови.

Олександр Шаболдов читав свої вірші, розповідав про значення літератури для нього особисто й для суспільства в цілому. Зокрема, мовляв, ніхто з істориків сьогодні й не пам’ятав би того насправді цілком пересічного Ігоревого походу, якби про це не було зафіксовано в літературі, та ще й так талановито. Нагадав також і про цьогорічний ювілей давньої пам’ятки літератури й про її актуальність сьогодні, адже описані в тексті території переживають наразі всім відомі драматичні події. Сашко усвідомив себе українцем, коли заглибився у вивчення нашої історії, а кілька років тому прийняв рішення розмовляти тільки українською мовою.

Студенти слухали з інтересом і, звичайно ж, ставили чимало питань, у тім числі й доволі провокативних. Наприклад, про те, що спонукає автора-чоловіка писати свої вірші з точки зору жінки (на теорії літератури п’ятикурсники якраз вивчають гендерний та інші підходи до аналізу тексту) тощо. Всі відповіді магістранта були достойні й вичерпні.

… Ми часто мріємо почути далеких столичних письменників, ігноруючи натомість таланти, які перебувають поряд. Цього разу на філологічному факультеті порушили таку «традицію» і не пошкодували.