А сотню вже зустріли небеса…
Летіти легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішена сльоза…
А батько сина ще не відпускав…
Й заплакав Бог, побачивши загін –
Спереду – сотник, молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
Л.Максимлюк
Сьогодні виповнюється рік з початку трагічних подій, які відбулися в центрі Києва 18-20 лютого. 21 лютого 2014 року загиблих мітингувальників Майдану офіційна влада України юридично визнала жертвами. Цього дня на Майдані відбулось прощання із загиблими повстанцями, яких в жалобних промовах назвали «Небесною сотнею»
Рік Революції Гідності та російсько-українська війна на сході країни стали переломними історичними подіями. Події на Майдані та на східному фронті проявили вражаючу незламність, патріотизм та хоробрість українських захисників, які ціною свого здоров’я і життя боронять від агресора незалежність та цілісність нашої країни.
У нашому університеті на всіх факультетах вшановують героїзм українських захисників: і тих, які полягли, і тих, які сьогодні зі зброєю в руках захищають суверенітет України.
Так, 17 лютого 2015 року на базі історичного факультету відбувся учнівсько-студентський вечір-реквієм «Герої не вмирають!» за участі учнів 9-А класу Уманської ЗОШ № 14 (класний керівник Ольга Смирнова) та студентів першого курсу історичного факультету. Також учасниками заходу стали учні 9-Б класу цієї ж школи спільно з учителем історії Василем Ломако. У програму вечора були включені фотовиставка та відео-сюжет «Хронологія Революції гідності». Жалісним і зворушливим був виступ школярів, які у вірші розповіли історію одного загиблого з Небесної Сотні. Проникала у душі пісня «Ти солдат України», котра прославляє всіх тих, хто зараз на Сході України борються за цілісність нашої держави. Вона прозвучала у виконанні Анастасії Лещенко, Марії Лещенко та Катерини Овчарук. На завершення першокурсники історичного факультету влаштували флеш-моб на пісню «Тельнюк: Сестри» та «KOZAK SYSTEM» «Повертайся живим».
Захід було підготовлено студентами-практикантими історичного факультету Ольгою Перепелюк, Любов’ю Черевко та Марією Федорів за підтримки та допомоги вчителів ЗОШ № 14 м. Умані.
Студенти та викладачі фізико-математичного факультету згадували Небесну Сотню разом із учасниками АТО - представниками Уманського взводу 2-го батальйону Національної Гвардії України: Миколою Біланом та Юрієм Барилюком. Воїни розповідали про реалії подій на сході країни. Наприкінці заходу студенти подякували гостям за зустріч, подарували їм квіти як знак вдячності за мужність і витривалість.
Віче-реквієм по вшануванню подвигу учасників Революції гідності та увічнення пам’яті Героїв Небесної Сотні відбувся і на факультеті іноземної філології. Його організатори заступник декана з гуманітарно-соціалізаційної роботи Алла Гембарук, керівник студії дозвілля Ірина Візняк та студдекана факультету Олена Гуменюк намагалися задіяти якомога більше учасників. Захід мав характер літературного вечора: студенти вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні прозовими творами та віршами на патріотичну тематику.
Учасники віче-реквієму приймали серцем квінтесенцію літературних творів: для українця тема патріотизму є не просто актуальною, це явище – пеніцилін, який допомагає применшити біль відкритої рани, боротися із напастю, яка в черговий раз заражає рідну землю. Україна – це дівчина, ладна, роботяща, з піснею на вустах, яка зараз одягнена замість вишитої сорочки у таке дрантя, що дивитись моторошно. Зате стоїть мужньо і гордо. І обов’язково вистоїть. Вистоїть і процвітатиме допоки б’ються гарячі серця істинних патріотів. Любов до країни не зводиться до чистого говору, знання історії, випрасуваної вишиванки, кудись приліпленої жовто-синьої стрічки, кольорового фото у соціальній мережі чи красивого орнаменту на своєму автомобілі. Патріотизм – це вроджений інстинкт. Його можна прирівняти до інстинкту самозахисту. До бажання захистити родинне вогнище, майбутнє своїх дітей, спокій рідного дому.
Доречно студенти факультету іноземної філології цитували лорда Джорджа Байрона: «Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може», і робили висновок, що любов не можна нав’язати чи виховати - вона сама приходить у серце.
Віче-реквієм – це скорбота по Небесній Сотні, відчайдухах, які зуміли перевернути свідомість більшості українців, які дали поштовх до розуміння, що саме нація повинна писати свою нову кращу історію. Бо краще пізно, аніж ніколи. Ту добу не можна просто вирізати із хроніки останніх років, вона – стає чіткою та зрозумілою, шаленою та приголомшливою лише у контексті. Ця трагедія уже встигла знайти своє відлуння на сторінках підручників з історії, але ті не передадуть справжньої людської скорботи, яка повинна бути закарбованою у наших серцях і берегти світлу пам`ять полеглих. Пам`ять про найкращих з людей.
Герої справді не помирають, але пам`ять про них має властивість розчинятися з плином часу, зі зміною поколінь, чи ще прикріше, навіть не затримуватись у серцях і головах сучасників. Помиляються ті, хто вважає, що тільки гарні слова і поіменна згадка загиблих – це максимум. Наша шана криється у продовженні боротьби за ідею бути вільними. «Колись настане день, закінчиться війна…», - співає Святослав Вакарчук. Та ті, кого забрали небеса уже не повернуться. Героїчна самопожертва звичайних людей повинна спонукати до безмежної гордості і жаги виправдати цю невинну кров.
Необхідно розуміти, що останній подих Небесної Сотні був задля кожного з нас і з надією на нас. Ми не знаємо, що чекає на нас у майбутньому, та тільки за нами право його створювати уже сьогодні. У це вірив кожен Герой Небесної Сотні, хто цього майбутнього уже не зможе побачити, але чия смерть дала йому початок.
