Сьогодні ми відзначаємо 71-у річницю визволення Умані від німецько-фашистських загарбників. З метою вшанування пам’яті тих, хто поклав життя на вівтар звільнення своєї Батьківщини від окупантів, залишившись під скромними обелісками, чи у братських могилах та, віддаючи данину синівської поваги тим, кому судилося повернутися живими додому, делегація нашого університету на чолі з в. о. ректора Олександром Безлюдним взяла участь у покладанні вінків та квітів до Обеліску Слави в м. Умань.

10 березня 1944 року - одна з визначальних в історії Умані дат. Ніщо не зітре з пам’яті відчуття щастя, свободи, миру! Скінчилася чорна ніч окупації. Бої за Умань носили дуже запеклий характер. Боротьба йшла за кожний квартал, за кожну вулицю. Противник зазнав величезних втрат, але й багато воїнів-визволителів назавжди залишилися лежати в уманській землі...

Минули десятиліття, виросли нові квартали, народилося не одне покоління жителів нашого міста, але вдячність до визволителів буде з нами вічно: не лише у назвах вулиць конкретних рядових і командирів, маршалів, причетних до цієї події. Завжди жителі міста, нинішні й прийдешні, будуть пам’ятати й шанувати воїнів, партизанів, підпільників, кожен з яких крок за кроком наближав день визволення.

Вічна пам’ять загиблим за наше місто визволителям! Низький уклін дорогим землякам-ветеранам тієї битви. Їхні спогади, розповіді про війну — це жива історія для юних поколінь, приклад самовідданого служіння Вітчизні.

Сьогодні ми схиляємо голови перед світлою пам’яттю відомих і невідомих героїв тих боїв. Вічна їм слава!

Довідково.

Умансько-Ботошанська визвольна операція тривала з 5-го березня по 17 квітня. Серед значних подій і перемог Другої Світової війни вона займає помітне місце. З усіх операцій саме ця була найважчою. Історія війн не знала більш широкої за своїм розмахом і складністю в оперативному відношенні операції, яка була здійснена в умовах повного бездоріжжя і весняного розливу рік. Ворог не чекав наступу. Умансько-Ботошанська операція привела до визволення Черкащини від німецько-фашистських загарбників10 березня 1944 року.

Наступ здійснювався силами трьох фронтів. Було поставлено завдання – завдати удар з лінії Кіровоград-Звенигородка- Шпола в загальному напрямку на Умань, розгромити уманське вороже угрупування й оволодіти рубежем на лінії Ладижин-Гайворон-Новоукраїнка, а потім, розвиваючи наступ, вийти до Дністра.

Умансько-Ботошанську наступальну операцію доводилося проводити в дуже складних метеорологічних умовах, угрупування німців було дуже великим. Та рішучий наступ не дав добудувати гітлерівцям довготривалу оборонну лінію. 6-7 березня для форсування р. Гірський Тікич, що має стрімку течію і скелясті береги висотою до 40 м та ширину до 30 м, радянські воїни в крижаній воді побудували 11 мостів і 2 переправи. 7 березня було визволено Маньківку. 7-8 березня розгорівся бій в районі станції Поташ Маньківського району. Це була одна з найбільших танкових битв всієї Другої Світової війни, за деякими даними, з обох боків зійшлися сотні бойових машин, близько тисячі. Червона армія здобула перемогу, причому тут були захоплені грандіозні трофеї. Про них згадується в багатьох матеріалах.

Протягом 8-9 березня війська 2-го Українського фронту, що наступали на уманському напрямку, просунулися у глибину до 30 кілометрів, 9 березня було визволено Христинівку, Тальне, Катеринопіль. Та Умань німецьке командування оголосило «фортецею», яку наказувалося утримувати навіть у випадку оточення. Гітлерівці встановили вогневі точки на дахах будинків, у підвалах, на вулицях, на околицях міста розташували важку артилерію – чинили сильний опір радянським військам. Одними з перших пробилися до Умані частини 73 стрілецького корпусу генерала П. Ф. Батицького, 29-й танковий корпус теж дійшов до Умані. На аеродромі буди захоплені навіть ворожі літаки. Звільняла села Уманщини 4-а гвардійська армія, начальником штабу був наш земляк К. М. Дерев’янко, якому, до речі, довелося поставити крапку в Другій Світовій війні.

10 березня 1944 року о 1-й годині 30 хвилин місто Умань повністю перейшло в руки радянських військ. А до кінця для вони оволоділи селами Тальянки, Легедзине, Доброводи, містом Монастирище. Черкащину було повністю визволено. Умансько-Ботошанська операція продовжувалася, але вже не на території сучасної Черкаської області.

За неповними підрахунками, на території Черкащини було знищено понад 120 тис. осіб цивільного населення. В Умані, де до війни нараховувалося трохи більше 50 тис. мешканців, у Сухому яру гітлерівці розстріляли понад 25 тис. цивільних. Окрім того, щодня в Уманському таборі для військовополонених, у так званій «Уманській ямі» гинуло 60-70 полонених. Під час окупації на Черкащині було знищено більше десяти сіл.

Слід згадати, що в роки війни у Черкаському краї з окупантами боролися також члени 30 організацій і 39 підпільних груп, 24 партизанські загони, 2-га Українська партизанська бригада, діяло 4 районних і один міжрайонний антинациські центри Опору. До боротьби з окупантами включалися всі – партійні й безпартійні, віруючі й невіруючі, чоловіки, жінки і навіть підлітки. Рух Опору на Черкащині об’єднував до 15 тисяч патріотів. Очолювали їх, зокрема, в Холодному Яру П. А. Дубовий, І. М. Боровиков, Е. Р. Петров; в Корсунь-Шевченківському районі активно діяли загони П. М. Могильного, М. О. Дудченка; на Смілянщині – загін ім. Пожарського (командир Д. Горячий); у Кам’янському районі – партизанський загін ім. Ворошилова (командир А. С. Куценко); на Тальнівщині організатором підпілля був Кузьма Гриб та багато інших повстанців наближали визволення Черкащини від окупантів.

Чим далі в глибину років відходять героїчні і трагічні події війни 1941 – 1945 років, тим величніше постають перед людством подвиги воїнів-визволителів та наших славних земляків.

Хочеться вірити, що ніякий агресор не зможе зруйнувати територіальну цілісність України. Україна є і буде завжди залишатися вільною!