«Кожна людина знаходить своє призначення через реалізацію власних уподобань. Перші спроби самореалізуватися я зробив десь в 12 років. Мій вибір зупинився на виробах з деревини. Деревина – доступний матеріал, та й інструменти з її обробки знайдуться у кожного господаря. Замість того, щоб гратися з однолітками, я почав вирізати з дерева різноманітні предмети. Це ж настільки цікаво з безформної колоди зробити підводний човен на ризиномоторі(правда під водою він не дуже плавав), літак-трансформер, моделі машин з електромоторчиками та багато іншого. В нагоді стала солідна підшивка журналів «Зроби сам» з практичними порадами, схемами, кресленнями, яка з того часу більше не припадала пилом. Фанера пилялася, вирізалася, на ній випалювалися лінзою сюжети діснеївських мультфільмів та їхні герої, колоди тесалися.

Батьки також були твердо переконані в тому, що кожна людина повинна займатися конкретною і корисною справою. Якось вони запросили до  мене сусіда, дуже хорошого майстра з різьблення. Нехитрий інструмент в його умілих руках творив диво на деревині, а під гарним опорядженням виходила краса. З того часу я почав опановувати мистецтво ремесла. Мені показали геометричне різьблення, контурне і трішки рельєфного. З часом я почав самостійно виготовляти предмети побуту: кухонні дощечки, підставки під вазони, журнальні столики». Саме з цієї щирої і відвертої розповіді розпочалася наша зустріч з талановитим майстром декоративно-прикладного мистецтва, викладачем факультету інженерно-педагогічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини Віталієм Сергійовичем Потапкіним.

«І ось третій курс технолого-педагогічного факультету(нині інженерно-педагогічний) УДПУ імені Павла Тичини. Предмет «Народні ремесла і промисли». Студентів розподілили на групи за напрямками і я потрапив в підгрупу, яка мала займатися керамікою. Після першого ж заняття з сумнівами на душі і з цікавістю, а що ж там на заняттях з різьблення, все ж попросився навчатися різьбленню. Як не як, а досвід майже 8-ми річної давнини маю. Та й потрібно віддати належне викладачу тодішнього курсу Швецю Володимиру Олексійовичу, який помітив мій нахил і зумів розвинути його. Одна робота, друга. От уже мої вироби розходяться на подарунки, почав брати участь в олімпіадах, більше часу приділяти ремеслу, яке вимагало зосередженості і наполегливості. Це дало позитивні результати. До цих пір однозначно не можу сказати з якого часу різьблю: з тих 12 років, чи тих 21, адже то було дитяче захоплення, а це свідоме бажання відчути забутий опір деревини під різцем.

Після завершення університету два роки працював в школі , де навчав дітей різьбленню. Це був гарний час для самовдосконалення, адже дитяча творчість немає меж.

У 2007 році повернувся у рідний університет на посаду викладача народних ремесел кафедри художньої та технічної творчості, нині працюю на кафедрі технологічної освіти З того часу постійно беру участь у обласних, регіональних виставках (і в закордонній побував), майстер-класах для школярів, вчителів, щирих прихильників декоративного мистецтва.

Працюю в різних техніках, але найбільше до вподоби скульптурне різьблення, хоч воно і найважче. Є ще багато чому вчитися, може тим і приваблює мене дане ремесло. Свого часу сам їздив на олімпіади з трудового навчання, а зараз кожного року готую до участі студентів. Окрім різьблення викладаю також практичний курс методики трудового навчання, керую практикою студентів, роботою науково-методичного центру з вивчення народних ремесел в школі.

Спілкування з колегами та студентами заряджає позитивом та надихає на майбутню творчість». 

За багаторічну плідну творчу діяльність, високу професійну майстерність, вагомий внесок у розвиток української культурної спадщини, збереження і пропаганду історичної спадщини рідного краю, активну участь в міських, обласних, всеукраїнських культурно-мистецьких заходах Віталій Сергійович має численні нагороди, дипломи, подяки.

Зичимо пану Віталію реалізації всіх творчих задумів та невичерпної наснаги!