Олександр Біденко – Заслужений артист естрадного мистецтва, сольний співак, неймовірно талановитий автор пісень, учасник телевізійних проектів «Ліга Сміху», «Х-фактор», «Голос країни», випускник факультету мистецтв Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Про навчання в університеті, кар’єру та плани на майбутнє читайте у короткому, але дуже цікавому інтерв’ю.

– Олександре, розкажіть, будь ласка, про свої студентські роки в Уманському державному педагогічному університету імені Павла Тичини?

Після завершення навчання в Уманському обласному музичному училищі ім. П.Д. Демуцького мав намір вступати до консерваторії, але не хотів виїжджати із рідного міста. У 2011 році вступив на факультет мистецтв УДПУ імені Павла Тичини за класом викладача П.М. Волошина. Взагалі багато позитивних спогадів залишилось після університету. По-перше – постійні концерти, зовсім інший рівень викладання, право вільного вибору навчальних дисциплін. Наприклад, якщо мені подобалось співати, то на вокал я ходив не для «галочки».

– З чого почалась вокальна кар’єра?

Найбільше вдячний за це Сергію Васильовичу Желізняку. Саме він сформував мене як музиканта та особистість. А розпочалося усе з того, що я мав їхати в Дніпропетровськ (перейменовано на Дніпро в 2016 році) займатись спортом – легкою атлетикою, а з музикою був зв’язаний тільки тим, що закінчив музичну школу. На одному із концертів я познайомився із Сергієм Васильовичем. Його фраза «вступай до мене в училище» змінила плани та суттєво вплинула на моє майбутнє.

– Згадайте свої перші і важливі професійні успіхи?

Це моя перша поїздка у Польщу в 2009 році на вокальний конкурс, звідки я повернувся із Гран-прі. Через рік їду знову, і знову – Гран-прі. А далі поїздка за кордон на роботу уже по контракту, де з’явилося багато цікавих пропозицій. Таким чином я вийшов із всеукраїнського рівня на міжнародний, а це дуже важливо.

Завжди згадується перший сольний концерт у 2009 році в Уманському будинку культури з такою промовистою назвою «Самый лучший день». Був повний аншлаг. На 886 посадочних місць більше 1200 глядачів.

Другий сольний концерт у міському будинку культури в 2010 році, здається, недобрав 50 чи 100 чоловік до повного залу. Різниця в тому, що перший був благодійним і вхід був вільний, а другий був за гроші, ось тому такий контраст. Перший концерт ми організовували удвох із моїм другом Сергієм Юрченком, а в організації другого значну допомогу надала міська влада, тодішні депутати. Хоч і першого, і другого разу афіші довелось розклеювати самотужки.

– Нещодавно Ви отримали звання Заслуженого естрадного артиста України, розкажіть про це.

У 2014 році я подавав документи на отримання звання через Черкаський обласний відділ культури, але тоді почались перипетії на Майдані, зміна влади, керівництва і моя «папочка» десь так і залишилась на поличці. Рік тому я дізнався, що мене все-таки ще у 2014 прийняли до Асоціації діячів естрадного мистецтва України, а посвідчення лежало в Києві, на тих же самих полицях. В 2019 році Наталія Руда, отримала таке ж звання, запропонувала вручити моє, бо виявляється воно цілий рік лежало. Звання Заслуженого артиста естрадного мистецтва не дає співаку ніяких фінансових привілеїв. Це просто визнання тебе як артиста спілкою людей, які також займаються написанням музики, віршів, пісень. Членами Асоціації є Петро Чорний, брати Яремчуки, Анатолій Гнатюк і багато інших відомих співаків та піснярів.

– Ви – талановитий автор пісень. Коли почали писати тексти до пісень і як це було?

Перші пісні на листочку написані ще в школі, а запис авторської пісні «Зачем любить» – у 2007 році. У той час всі, хто захоплювався хіп-хопом, реп-культурою намагалися щось записувати на домашніх студіях. От саме і я в той час здійснив запис у приватній студії С.В. Желізняка.

– Коли був перший професійний запис пісні?

Перший запис на професійній студії зроблено в 2018 році. З цього часу моя музика почала звучати не тільки на МІД, ФМ, радіо Умань, регіонально, а й по всій Україні.

– Як потрапити маловідомому виконавцю на радіо?

На радіо візьмуть музику маловідомого або невідомого артиста, коли в ній є щось таке, щоб про неї можна було сказали: «прикольно», «а давай візьмемо». Це має бути продукт, який звучатиме на рівні із естрадою, тобто не сам собі на колінцях настукав. Пісня – це не просто слова і музика, вони мусять бути взаємозв’язаними між собою та доповнювати один одного. Треба вміти вписати і описати ударні, клавіші, гітару, бас-гітару. Для написання найпростішої фонограми необхідно знати чимало, а ще докласти багато зусиль, щоб вона сподобалась слухачеві.

– «Так тихо падає дощ» – найпопулярніша авторська пісня зараз, розкажіть як вона з’явилася?

Пісні «Так тихо падає дощ» вже більше 10 років. Перше її аранжування було комп’ютерним, вижимали з того, що могли. Пізніше переписав із музикантами наживо, а у Києві мені робили аранжування.

Під час однієї із поїздок в зону проведення АТО познайомився із гуртом «Тарута». Хлопці розповіли мені про продюсерський центр, який займається розповсюдженням матеріалів по всіх радіостанціях України. Після повернення я зустрівся із продюсером, і перше, що ввімкнув – «Так тихо падає дощ». Йому сподобалось, почалась співпраця. У реміксі Julik Remix ми чуємо гітару Ореста Галицького, а знайомство з Юліком було абсолютно спонтанне.

– Як знімали кліп до пісні?

Робили усе своїми силами. Кліпу по факту не мало бути, але якось мені зателефонував фотограф Артем Луценко і каже: «Я тут хочу відео зняти, а давай тобі кліп знімемо?». З цього почалась підготовка: локація, сценарій, розкадровка, візуал. Ця відеоробота була дебютом для всіх нас: для мене, фотографа, режисера.

– Поділіться секретом успішного артиста?

Як я його дізнаюсь, тоді й розкажу (сміється). Не зупинятись на досягнутому, постійно працювати. Банально звучить, але так воно і є.

– Які плани на майбутнє?

Їх багато. Найближчим часом плануємо зйомку відеокліпу до однієї з пісень в Умані.

Щиро вдячні Олександру за приділений нам час та увагу, відвертість у розмові. Зичимо йому професійного зростання, успіхів у всіх починаннях, удачі! Гучних овацій та прихильності музи!

Прес-центр УДПУ