В університеті відбулися перегляд і обговорення документального фільму «Кузьма Дерев’янко. Генерал Перемоги» (НТК України, 2015 р.), присвяченого пам’яті нашого земляка, легендарного українця, визначного полководця, генерала-лейтенанта Кузьми Миколайовича Дерев’янка.

Із вступним словом перед початком перегляду виступив автор ідеї, співавтор сценарію і ведучий фільму, головний науковий співробітник, керівник Центру історичної політології Інституту політичних та етно-національних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал та співавтор сценарію і режисер фільму, режисер Національної телекомпанії України Ірина Шатохіна.

Після перегляду фільму розпочалося його обговорення. Унікальними спогадами про К.М. Дерев’янка поділилася його племінниця - доцент Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Лариса Трохименко. Лариса Миколаївна є також автором книги «Легендарний генерал. Документальна розвідка» (К.: КНЕУ, 2004).

Потім детальніше про копітку, але захоплюючу роботу над фільмом розповіли його творці – Юрій Шаповал та Ірина Шатохіна. Після цікавого та пізнавального обговорення декан історичного факультету, професор Тетяна Кузнець висловила слова подяки творцям фільму.

Історична довідка

Кузьма Миколайович Дерев’янко (14 листопада 1904 р. - 30 грудня 1954 р) народився в с. Косенівка на Уманщині. Він ніколи не цурався свого походження. Навіть навпаки – завжди з гордістю називав себе українцем та розмовляв рідною мовою.

 На формування національної свідомості молодого хлопця вплинули батьки та загальна атмосфера патріотичного піднесення, що панувала на його Батьківщині на початку ХХ століття. Роки становлення малого Кузьми припали на період боротьби за українську державність. Ще з раннього дитинства Кузьма проявляв непересічні здібності. Після закінчення церковно-приходської школи у 1917 році батьки віддали його до Першої української гімназії ім. Бориса Грінченка в Умані. У новоствореному освітньому закладі викладали українські вчені, а учні гімназії виховувались на основі національних традицій, у дусі патріотизму.

Культурне життя, що вирувало на той час в Умані, захопило і молодого хлопця з Косенівки. Під час навчання в гімназії Кузьма Дерев’янко брав участь в художній самодіяльності, долучався до виступів молодіжного театру, яку було засновано в місті під керівництвом Леся Курбаса.

Маючи чудовий баритон та добрий слух, Кузьма часто виконував українські пісні, грав на гітарі та мандоліні. Любов до української пісні та світлі спогади про гімназійні роки він проніс через все життя. А до тих талантів він мав іще один – талант рисувальника. Збереглися його численні замальовки різних часів, які вражають точністю ліній.

З 1922 року служив у Червоній армії. Навчався у Київській і Харківській школах червоних командирів. . Після закінчення Харківської школи червоних старшин Кузьма Миколайович пройшов шлях від командира взводу до помічника начальника штабу Українського військового округу на Черкащині. На молодого перспективного командира звернули увагу в Москві.

З переїздом з родиною до Москви у 1933 році вступає до Східного Факультету Військової академії імені Михайла Фрунзе. Військовий розвідник і військовий дипломат Дерев’янко володів англійською та японською мовами. Окрім того він мав добру, майже фотографічну пам’ять та досвід розвідника, мав військовий і штабний досвід.

У 1936-1938 рр. працював у радянській військовій місії в Китаї. У 1938 році над ним нависла загроза арешту. Кузьма Миколайович з родиною потрапили під тиск радянської репресивної машини. Деталі справи досі залишаються не до кінця ясними історикам. На Дерев’янка після арешту братів його батька посипались доноси та різні звинувачення. Наприклад, що його батько під час революції допомагав бандитам. Пригадали йому і те, що він – радянський командир – одружений на дочці священика. Близько року тривали гоніння. Але молодий командир з гідністю пройшов всі допити та грамотно побудувавши оборону, зумів вистояти під цим шаленим тиском. 9 квітня 1939 року з’явилась позитивна атестація на майора Дерев’янка за підписом керівництва Розвідувального управління Робітничо-селянської Червоної армії: «Вольовий командир із великою схильністю до організаційної роботи. Гарний адміністратор, має авторитет. В особистому житті стриманий. Політично і морально стійкий». Цього разу зла доля обійшла його стороною.

Учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 років. У роки Другої світової війни Кузьма Дерев’янко проявив талант військового стратега. За героїзм, проявлений під час виконання військових операцій, неодноразово був відзначений орденами та нагородами. У квітні 1945 року отримав звання генерал-лейтенанта. Численні приклади звитяги та героїзму Кузьми Дерев’янка заслуговують на окрему розповідь. Він не був типовим радянським генералом, готовим досягти успіху за будь-яку ціну. Бойові соратники відзначили, що Кузьма Миколайович був розумним, вольовим, дбайливим воєначальником, коли потрібно – зі зброєю в руках вступав у бій.

За кілька днів після атомного бомбардування міст Хіросіма та Нагасакі (6 та 9 серпня 1945 року), виконуючи особисте завдання Сталіна, генерал Дерев'янко відвідав радіоактивну місцевість та склав детальний звіт з фотографіями. Діяльність генерала отримала високе схвалення. Проте, наслідки перебування на радіоактивному згарищі не минулись безслідно.

Телеграмою зі Ставки Верховного Головнокомандування від 27 серпня його призначили уповноваженим від імені СРСР поставити крапку у війні і 2 вересня 1945 р. генерал-лейтенант Дерев’янко за дорученням радянського Верховного Головнокомандування підписав Акт капітуляції Японії.

Актом капітуляції Японії та відвідинами Хіросіми та Нагасакі його місія в цій країні не завершилась. У січні 1946 року Кузьма Миколайович був призначений представником СРСР у Союзній раді у Токіо. Рада, в яку крім Дерев’янка, входили Мак-Артур, представники Китаю та Великої Британії, контролювала виконання умов капітуляції та післявоєнне становище в Японії. Протягом шести років роботи у Союзній раді Кузьма Дерев’янко виявив хист справжнього дипломата. Відстоюючи інтереси радянської сторони, одночасно виступав за демократичні зміни в самій Японії та налагодження радянсько-японських взаємовідносин.

На початку 1950-х років після укладення мирного договору з Японією Союзна Рада припинила своє існування. Кузьму Миколайовича перевели до Москви, де він обіймав посади начальника кафедри збройних сил іноземних держав Військової академії, а потім – управління інформації ГРУ Генштабу. Проте тяжка хвороба прогресувала. Кузьма Миколайович, який до того мав міцне здоров’я та неабиякий спортивний вишкіл, згасав на очах. Останні місяці свого життя легендарний генерал провів у лікарні. Помер Кузьма Дерев’янко від раку 30 грудня 1954 року у віці 50 років.

Діяльність Дерев’янка знайшла визнання у світі. У травні 1946 року Президент США Гаррі Трумен нагородив його орденом «Легіон заслуг». У 1947 році за рішенням Президії Верховної Ради СРСР він отримав другий орден Леніна. І тільки 7 травня 2007 року указом Президента України Кузьмі Дерев'янку посмертно присвоєно звання Героя України «...за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939-1945 рр., визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин».