Запалена свічка на підвіконні, що зляканим полум'ям здригається від невидимого вітру ‒ символ, який не дає забувати нам про одне із найбільших жахіть «червоного-кривавого» ХХ-го століття ‒ Голодомор. А ще ‒ це символ того рукотворного пекла, в яке було скинуто Україну в 1932-1933 роках.

У період Голодомору в Україні від жахливої голодної смерті щохвилини помирало 24 людини, щогодини ‒ 1440, щодня ‒ 34560. Мільйони безневинних життів злягло у землю під натиском більшовицької катівні колективізації. Утім, статистика є доволі умовною, оскільки більшість документів тих страшних часів замовчували кількість реальних жертв. Це був жахливий час, коли «від старості» (аби не вказувати, що від голоду) помирали немовлята. Це була спроба зламати нескорене українство, вдаючись до найпідступнішої із тортур ‒ катування голодом. Постанова Всесоюзного центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення соціалістичної власності» змістом своїм узаконила заборону на володіння їжею. Ця славнозвісна постанова, більш відома, як «Закон про п'ять колосків», серпом смерті викосила мільйони українців.

Вимирали сім'ями, родами, вулицями й цілими селами. Гарба смерті, що їздила межи будинків звозила до ям для масового захоронення навіть ще живих людей. Не поодинокими були випадки канібалізму ‒ від нестерпності голоду тваринні інстинкти брали гору над розумом. Не рятувала навіть весна, оскільки сіяти було нічого й нікому.

Загалом Україна пережила (таки пережила й вистояла) три штучно створених Голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років.

Допоки у вікні тремтить свічка ‒ жодна жертва не є забутою. Єдине, що залишається нам ‒ пам'ятати, і робити все аби подібне ніколи не повторилося знову.