22 червня 1941 р. … День, коли почалася війна. Він відкрив лік тим неймовірно довгим 1418 дням і ночам, через які країна прийшла до Перемоги.

Однак історія – це не лише сухі цифри і факти. Це біографії сотень тисяч безпосередніх учасників тих подій, яким війна змінила усе життя. Це історія п’ятьох викладачів нашого університету – учасників Другої світової війни, які воювали у різних військових формуваннях і для них війна запам’яталась зламаною долею, втраченими друзями …

Спогади та інтерв’ю з колишніми співробітниками інституту зберігаються в музеї історії університету, їх збирали пошукові групи студентів під керівництвом завідувачів музеєм. Важливу інформацію з даної теми містять наукові праці та публікації з історії міста та району «Уманщина і уманці в роки Другої світової війни: сторінки усної історії» та  «Нарис історії Уманщини: (з найдавніших часів до 60-х років XX століття)» [3,9]. Також брошури з історії університету [8]. Також одним із джерел є «Книга пам’яті України. Черкаська область» [1].

У липні 1941 р. німецькі війська наблизилися до Умані. Ворожа авіація господарювала у повітрі. Зруйновні міська лікарня, залізничний вокзал, багато житлових будинків. З міста вивозили обладнання промислових підприємств. 31 липня наші війська залишили Умань. 1 серпня у місто увірвались німці і залишалися в ньому 955 днів. За період окупації Умані загарбники розстріляли 25 тисяч чоловік мирного населення. Це більше половини довоєнного населення міста. На території Умані був розташований концтабір, який увійшов в історію під назвою «Уманська яма» [1;24].

Інститут в умовах війни ще деякий час продовжував працювати: закінчували складання державних екзаменів випускники, прибули на сесію заочники. Щоправда, їм так часто приходили з військкоматів повістки, що зрештою, вирішено було заочників відпустити за місцем їхнього проживання.

27 червня 1941 р. в місті був створений батальйон народного ополчення, до його складу ввійшла й частина викладачів та студентів інституту. Командирами взводів були викладачі Т.Судак, І.В.Підпригорщук. Міські школи були перетворені в шпиталі. Там теж працювали студенти інституту. На час тимчасової окупації Уманський учительський інститут припинив своє існування [8;4].

На сьогоднішній день ми знаємо значний відсоток тих славнозвісних  захисників Вітчизни, хто пройшов вогонь і пекло війни. Слід тієї кривавої війни назавжди закарбувався у їхній пам’яті, про що свідчать детальні розповіді про пережите, оповиті тугою за рідною домівкою і сумом про обпалену війною молодість. Усе, про що вони тоді мріяли, – якнайшвидше закінчити війну, знайти своє кохання і створити власну родину, народити дітей. Вони мріяли про мирне небо над головою, життя, в якому немає виття «катюш» і сирен, гуркоту танків і гармат. Однак не всім усміхнулася доля. Багато хто з них поліг на полі бою, потонув у непрохідних болотах або загинув у шпиталях від несумісних з життям поранень. Тому найголовнішим нашим обов’язком перед тими, хто ще залишився в живих, є увіковічення їхнього славного подвигу, скоєного заради миру.

Ось так згадує Сталігнрад та Крим Загоренко Анна Йосипівна, яка  працювала старшим лаборантом кафедри фізіології:«Почалась війна, комсомольці йшли в Генічеськ в військовий комітет і були направлені в госпіталь №10 в Генічеську. Четвертий український фронт. Ранених грузили на пароплави і переправляли через море. Становище було дуже важке. Дуже бомбили. Ось стався такий випадок: розмістив евакуаційний госпіталь табір, для ночівлі, розбили плащ-палатки. Коли над самими головами почали літати радянські літаки і кидати бомби в саму гущу. Це було під Сталінградом. Німці захопили радянський літак і принесли цим багато втрат раненим. Наші частини йшли в наступ через Крим…» [4;1].

Кочубей Михайло Миколайович, колишній навчальний майстер кафедри фізики, згадує про початок війни: «Перший день війни зустрів мене в Прибалтиці в місті Таллінн. Звідти і забрали на фронт. Частину, в якій я служив, відразу по команді командира забрали на фронт. Влітку 1941 р. бої велися за Північний Кавказ. Там був ранений у ліву ногу. Там і одержав свою першу нагороду – Орден Червоної Зірки. В 1942 р. отримав другу нагороду – медаль «За бойові заслуги» [5;2].

Нагорному Василю Давидовичу, який після війни працював майстром на факультеті загальнотехнічних дисциплін найбільш запам’ятався такий момент: «1 травня 1945 р. ми воювали вже за Берліном, на 14 км. Весь гарнізон відпочивав, я в цей час був вартовим. І коли німці почали зненацька наступ, я перший підняв своїх по тривозі. У Берліні я познайомився зі своєю дружиною. Там ми і розписалися» [6;3].

Перший день війни змінив життя, долі людей. «Ми їхали в гості в Москву і в Києві на вокзалі почули звістку про початок війни (це було вранці 22 червня)» - отак почалася війна для молодого юнака Рибака Василя Анатолійовича, який після війни став викладачем Уманського педагогічного інституту[6;1].

Але найбільше запам’ятався юнакові такий момент: «День Перемоги зустрів у потязі в Польщі, коли супроводжували ешелон з пораненими. Під час цього мене було поранено (єдине поранення під час війни)» [7;1].

Друга світова війна залишається провокуючим фактором перманентного протистояння і реакції значної частини суспільства на будь-які спроби відійти від усталених протягом повоєнних десятиліть уявлень про  війну, радянських оцінок і стереотипів, що довгий час домінували в  історичній науці. Усім відомо, що будь-яка війна забирає тисячі життів, негативно впливає на економічну й соціокультурну сферу ворогуючих сторін. Та  найбільш трагічним наслідком війни залишається морально-психологічний шок, пережитий внаслідок втрати рідних та близьких або їх каліцтва, заподіяних війною.

Інтерв’ю та спогади відтворюють всю  трагічність і неординарність подій Другої світової війни. Демонструють пережиті почуття, жах, душевні муки, тугу за мирним життям, ненависть до і бажання помститися їм за скалічене дитинство, юність,  нездійсненні мрії, побої і приниження ...

Історична пам’ять про події Другої світової війни зіткана з мільйонів епізодів, що відклались у сумних і радісних спогадах про воєнну добу. Пам’ять про війну залишається духовно-історичним надбанням  українського народу. Вона відтворює підвалини його самодостатності й самобутності, органічно інтегрує його в загально-цивілізаційний простір.

Матеріали підготувала Олена Джагунова, завідувач Музею історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Список використаних джерел та літератури

  1. Книга Пам’яті України. Черкаська область. 5 том – Київ: Наукова редакція Головної редакційної колегії Книги Пам’яті України при видавництві «Українська енциклопедія» імені М.П.Бажана, 1996. – 993 с.
  2. Музей історії Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. – Фонд І2 – 38. Список учасників Другої світової війни співробітників Уманського державного педагогічного інститут ім. П.Г.Тичини на 15 травня 1993 р. – 3 арк.
  3. Нарис історії Уманщини: (з найдавніших часів до 60-х років XX століття) [Текст] : монографія : рек. до друку вченою радою Уманського ДПУ імені Павла Тичини / С. Ю. Монке, А. І. Петренко, Т. В. Кузнець [та ін.]. - К. : Київський університет, 2001. – 265 с.
  4. Спогади Загоренко Анни Йосипівни // Матеріали пошукової групи. Музей історії інституту. Фонд, І2-15. – 2 арк.
  5. Спогади Кочубея Михайла Миколайовича // Матеріали пошукової групи. Музей історії інституту. Фонд, І2-14. – 3 арк.
  6. Спогади Нагорного Василя Давидовича // Матеріали пошукової групи. Музей історії інституту. Фонд, І2-18. – 1 арк.
  7. Спогади Рибака Василя Анатолійович // Матеріали пошукової групи. Музей історії уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. Фонд, І2-12. – 2 арк.
  8. Уманський державний педагогічний інститут імені Павла Тичини 1930-1990 / [Д.І.Балдиноюк, Н.М.Бріт, Г.О.Казидуб, І.Е.Каньковський, А.О. Карасєвич, В.Г.Кузь та ін.] . – Умань: Монастирище, Райдрукарня, 1990. – 20 с.
  9. Уманщина і уманці в роки Другої світової війни: сторінки усної історії [Текст]:[свідчення учасників Великої Вітчизняної війни, доповнені архівними матеріалами] /Уманський ДПУ імені Павла Тичини, Науково-дослідналабораторія "Історичне краєзнавство Уманщини"; [редкол.: Т. В. Кузнець, М. М. Рогожа,О. В. Скус [та ін] ; [рец. В. П. Шевчук, В. В. Кривошея, А. Г. Морозов]. - Умань : Жовтий О. О., 2009. – 237 с.

Пресцентр УДПУ