Історія Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини починається з серпня 1930 року, коли в Умані створено Інститут соціального виховання.
Першим директором Уманського інституту соціального виховання було призначено Шимка (ініціали не збереглися). Очолював Інститут він лише кілька перших місяців його існування (від появи постанови про створення інституту у серпні до 3 жовтня 1930 року, тобто не дочекався навіть початку навчання). Виконуючим обов’язки очільника вузу, а згодом і директором, став Лінник Олекса Федорович (жовтень 1930 р. – 9 лютого 1931 р.), втім, пробув на посаді він теж не довго.
Наступним керівником став Пиріжняк Арефа Савович (лютий 1931 р. – січень 1932 р.), який до цього викладав в Інституті теорію радянського господарства та економічну політику. Із серпня 1932 року до 1935 року директорами Інституту були Куляк (довгий час вважалося, що прізвище директора Руляк) та Запорожець. Така плинність кадрів була пов’язана із важкими умовами праці та життя, адже новостворений Інститут мав безліч невирішених проблем, зокрема, матеріальних та побутових. Ці люди очолювали Інститут у перший і найважчий період його існування – становлення матеріально-технічної бази.
У 1935 році Уманський інститут соціального виховання було реорганізовано в учительський, директором якого став Ковмир Юхим Омелянович. У зв’язку з тим, що історичний факультет в Інституті було закрито, Юхим Омелянович у жовтні 1935 року був переведений на роботу до Ворошиловградського педагогічного інституту. Ще кілька місяців у 1936 році Інститут очолював Корзун А. В.
Найдовше на посаді директора у цей період був Шакало Микола Борисович (1936 – 1941 рр.). На початку війни Микола Борисович записався добровольцем до армії, а обов’язки директора було покладено на
Олійника М.А. (червень – серпень 1941 р.) та Рудькевича М.(серпень –вересень 1941 р.). Після закінчення Другої світової війни на посаду керівника відновленого Уманського учительського інституту повернувся Шакало М.Б.. На його долю випало важке випробування – його відновлення після війни. У 1951 році Миколу Борисовича перевели до Запорізького педагогічного інституту, директором якого він став у 1952 р.
Виконуючим обов’язки директора Інституту став Наумов Павло Іванович, а з 1955 р. до 1963 р. директором уже реорганізованого Уманського педагогічного інституту став Горбач Василь Матвійович, який згодом очолив Ніжинський педагогічний інститут.
У 1955 р. на посаду ректора Уманського педагогічного інституту було призначено Березовчука Миколу Даниловича, на якій він перебував до 1972 року. В цей період в Інституті було вперше проведено посвяту в студенти (1960 р.), створено факультет педагогіки та методики початкової освіти (1960 р.), інституту було присвоєно ім’я Павла Григоровича Тичини (1967 р.).
Наступних три роки (1972 – 1975) ректором був Гончар Аксентій Денисович, який до цього працював проректором у Херсонському педагогічному інституті ім. Н. К. Крупської.
У 1975 – 1979 роках ректором став відомий педагог та науковець Боєчко Федір Федорович, під керівництвом якого зміцнено матеріально-технічну базу та створено ще один факультет – загально-технічних дисциплін (1976 р.).
Наступним ректором був Сенчило Владислав Львович (1979 – 1985 р.), а далі Шпігало Володимир Єрофійович (1985–1989 рр.) – майбутній депутат Верховної Ради України, член фракції «Трудова Україна».
В період перебудови, у один із найважчих періодів для Інституту, коли стояло питання про його закриття, виконуючим обов’язки ректора був призначений Мартинюк Михайло Тадейович.
З 1989 до травня 2005 року посаду ректора Уманського державного педагогічного інституту ім. П.Г. Тичини обіймав Кузь Володимир Григорович (доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України, Заслужений діяч науки і техніки України). Він здобув непохитний авторитет мудрого очільника професорсько-викладацького колективу. За його керівництва освітній заклад став горнилом нових педагогічних ідей, творчих пошуків, перетворився на храм знань і науки, за що і здобув гідний статус Університету.
Мартинюк Михайло Тадейович (доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України, Заслужений працівник освіти України) був ректором Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
у 2005–2010 рр. За час його керівництва в Університеті створено нові факультети та кафедри, розвинуто матеріальну базу, створено Планетарій, зміцнено кадровий склад.
У 2010–2015 рр. Університет очолювала Побірченко Наталія Семенівна (доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент НАПН України, Заслужений працівник освіти України). У цей період в Університеті створені інноваційні науково-дослідні структури.
З 2015 року Уманський державний педагогічний університет очолює Безлюдний Олександр Іванович – доктор педагогічних наук, професор, Заслужений працівник освіти України.
Під керівництвом Олександра Івановича Університет продовжує системно та цілеспрямовано розвиватися, зміцнювати свої позиції у вітчизняному і міжнародному освітньому середовищі та стабільно підтверджує почесне звання «Лідер вищої освіти України».
Кілька років поспіль Університет є лідером вступної кампанії, контингент студентів налічує більше 10 тисяч, що дозволяє не проводити скорочення штатів та виплачувати премії та заохочення співробітникам та студентам.
Сьогодні Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини – найбільший сучасний заклад вищої освіти європейського рівня на Черкащині, який забезпечує ринок праці висококваліфікованими та конкурентоздатними фахівцями за широким спектром педагогічних, інженерно-технологічних та економічних спеціальностей.
