Сьогодні – 125 років від дня народження Павла Григоровича Тичини. Ювілей виданого українця – це привід для численних шанувальників поезії згадати і ознайомитися з його багатогранним талантом, по-новому зрозуміти художню цінність літературної спадщини геніального поета.

У 1967 році УДПУ присвоєно ім’я Павла Григоровича Тичини. Ми в університеті живемо із його пророчим: «Ти чуєш, як життя зове? Епоха лиш того пригорне, хто сам з епохою живе». Сьогодні як ніколи актуальними для нас є слова геніального українця.

Творчий шлях одного з найбільш талановитих українських поетів XX століття Павла Тичини припав на дуже складний період української історії. Комуністичний режим, який уже на початку 30-х років унеможливив вільний розвиток літератури, наклав свій темний відбиток на творчість митця. Сьогодні завдяки новим дослідженням літературної спадщини письменника і виданню його творів, які свого часу були не завершені або не були надруковані, наше уявлення про поезію Тичини значно збагатилося.

Характеризуючи незглибимість Павла Тичини - воістину українського генія, Борис Олійник наголосив: «Вірю, що й грядущі покоління, нарешті, усвідомлять, який духовний золотий злиток подарувало небо Україні».

Дійсно, творча спадщина Павла Григоровича Тичини, талановитого поета, ученого-літературознавця, публіциста, перекладача, як і раніше, не залишає байдужими численних шанувальників, а ліричні вірші поета, пронизані тонким почуттям прекрасного, назавжди увійшли в скарбницю світової літератури.

Викладач кафедри української літератури й українознавства Уманського державного педуніверситету імені Павла Тичина Марина Павленко присвятила видатному поету багато наукових публікацій. За монографію «Тичининська формула українського патріотизму» (2002) М. Павленко була удостоєна літературної премії «Благовіст». Автор, досліджуючи творчість поета, підготувала методичні рекомендації для вчителів шкіл «У країні Лісових Дзвіночків», упорядкувала спогади про Павла Тичину «З любов'ю і болем» (2005), а також видала цікаву книгу для дітей «Про Павла Тичину, Надію Суровцову, Василя Симоненка, Василя Стуса, Ірину Жиленко» (2009)

Український літературознавець, публіцист, есеїст, критик, редактор, дослідник «Розстріляного відродження» Юрій Лавріненко писав, що Тичину називали то символістом, то імпресіоністом, то романтиком чи зводять характер його поезії до справді притаманної йому панмузичности, та проте він не вкладається в рами жодного «ізму».

А історик вітчизняної літератури Сергій Єфремов так казав про поета: «Тичину важко уложити в рамки одного якогось напрямку чи навіть школи. Він з тих, що самі творять школи, i з цього погляду він самотній, стоїть ізольовано, понад напрямами, віддаючи данину поетичну всім їм — од реалізму до футуризму («червоно-си–зеле дугасто»), одинцем верстаючи свою творчу путь. Це привілей небагатьох – такий широкий мати діапазон… Поет, мабуть, світового масштабу, Тичина формою глибоко національний, бо зумів у своїй творчості використати все багате попередніх поколінь надбання. Він наче випив увесь чар народної мови і вміє орудувати нею з великим смаком і майстерністю… Дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа».