2015 рік на Черкащині оголошений роком Василя Симоненка. Відомому поетові мало б виповнитись 80 років, але він пішов із життя у неповних 29…

У рамках заходів, присвячених 80-й річниці з дня народження українського поета-шістдесятника, доцент кафедри української літератури, українознавства та методики їх викладання Марина Павленко побувала на батьківщині Василя Симоненка.

У складі поважної мистецької делегації, членами якої були відомі поети Іван Драч та Петро Засенко, голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський, професор Михайло Наєнко, знамениті артисти Анатолій Пономаренко та Віктор Женченко, представник Українського Інституту національної пам’яті Борис Пономаренко та інші, Марина Степанівна відвідала с. Біївці та м.Лубни на Полтавщині.

Першою зупинкою поїздки стали Біївці - село, де народився й провів свої дитячі роки поет. Після відвідин музею учасники заходу пройшли до пам’ятника Василю Симоненку, до підніжжя якого поклали квіти. Далі делегація перемістилася до сусіднього села Тарандинці, де Василь Андрійович починаючи з 5-го класу навчався у школі. Нині вона носить ім’я поета, тут є меморіальна дошка, працює музей.

Продовженням екскурсії стало місто Лубни. У місцевому Будинку культури відбулася культурно-мистецька програма, під час якої гості, що приїхали в складі делегації, розповідали про життя та значення творчості українського витязя для непростого сьогодення. Натхненно та по-особливому хвилююче звучали твори великого поета.

Честь виступати мала і Марина Степанівна, яка поділилася думкою про те, що Василь Симоненко міцно поєднав Полтавщину (де народився і виріс) та Черкащину (де прожив свої останні роки та похований), згадала його вірш «Уманським дівчатам» і представила присутнім свою книгу-дослідження дитинства Василя Симоненка «Райдуга в решеті». Приємно зазначити, що ця книга вже добре знана у загальноосвітніх школах, зокрема у Тарандинцівській.

За словами Марина Павленко, поїздка була справді надзвичайно цікавою і важливою. «Повертались утомлені й замерзлі, але з гордим відчуттям, що в України є такий Поет, громадянин-патріот Василь Симоненко».

Важко переоцінити значимість Симоненкової поезії для сучасної літератури. Здається, з кожним днем все більше усвідомлюєш її глибинну суть та актуальність. І сьогодні хочеться кожному, хто зазіхає на неньку-Україну, сказати словами поета: «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!». За десятки років до сьогодення, поет звертався до України-Матері: «Хай мовчать Америки й Росії, коли я з тобою говорю!».

Неординарна й пристрасна, вогнева і лірична поетична спадщина Симоненка – це невичерпне джерело людяності, високої духовності, мудрості та патріотизму. Несправедливо нині замовчувати творчість цього поета, адже Симоненко був і є народною совістю в українській літературі.