В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує людство. На початку березня ми згадуємо великого сина нашого народу – Тараса Шевченка. В цьому році минає 211 років з дня народження поета, проте і нині живе під сонцем України віще і невмируще Кобзареве слово. Лише в одній людині змогли поєднатися поет, прозаїк, перекладач, публіцист, майстер офорта і графіки, живописець, ілюстратор, маляр, фотограф, мандрівник, винахідник, археолог, філософ, історик, актор, співак, режисер, драматург, театральний критик…

Духовний спадок, який створив Тарас Шевченко і сьогодні є джерелом натхнення для багатьох сучасників. Ймовірно, що і сам поет навряд чи міг уявити, що через двісті років він стане сучасним кумиром, по всьому світу тисячі українців вшановуватимуть його пам'ять, а його твори лунатимуть по-новому. Шевченко не лише великий поет, а й пророк, який передбачав майбутнє України, закликав до єдності та вказував шлях до кращого майбуття. У своїх віршах Тарас закликав до боротьби за свободу, критикував насильство і гноблення народів, закликав не забувати своєї історії, вчитися на помилках минулого та будувати свідоме суспільство.

Кожен українець пам’ятає його вірші, в кожному живе його дух, і кожен бачить у ньому щось своє. Тому ми й гуртуємося навколо постаті цієї людини, що й робить нас власне нацією.

Шевченко не просто історична постать. Він і сьогодні залишається нашим духовним дороговказом, нашою совістю, нашим пророком. Його слово надихає, змушує думати, боротися і не здаватися. Він голос народу, що не згас.

І поки його вірші цитують у складні часи, його пророчий голос продовжує жити.

Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине —
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!