На дійстві, присвяченому 80-річчю великої поетеси Ліни Костенко, проведеному кафедрою української літератури й українознавства та літоб’єднанням імені Миколи Бажана, зумисне не було жодних феєрверків, жодних призів, жодних шоу, яскравих сюрпризів, вікторин, конкурсів. Навіть традиційних уже для засідань літоб’єднання «поетичних ворожінь» не було. Зате присутні отримали більше. Студенти, викладачі й гості збагатилися подарунками духовними: задоволенням від гарного слова, несподіванками від нового погляду на звичні речі й на знайомих уже, здавалось би, людей. Адже розмова була на тему святкову і водночас дуже серйозну, просту й відому всім і водночас – надзвичайно складну і загадкову: про видатну поетесу, лауреатку найпрестижніших премій, авторку прекрасних і вічних книг, мужню і непросту жінку – Ліну Костенко. Якраз у цей день, 19 березня, їй – вісімдесят, якраз у цей день по всій країні відбувалися подібні заходи й подібні розмови. Наша ж розмова, згідно з законами передачі енергії, теж, певно, передала їй бодай хвилю тепла. Утім, головне — вона зігріла присутніх. Це була розмова позбавлена офіціозу, розмова сердець, адже так і називалась: «Ліна Костенко у моєму житті». Це був обмін улюбленими Ліниними поезіями й настроями.
З портрета на всіх дивились Лінині красиві, прямі й безкомпромісні очі, зі столу – свіжі весняні квіти, зі стін – роздруковані на аркушах афоризми (а подібних крилатих висловів у її творчості – море). Приваблювала й симпатична виставка, зроблена силами наших бібліотекарів, коротенький коментар до якої прозвучав од бібліотекаря Лариси Миколаївни Заверухи.
Перш, ніж надати слово наступній доповідачці, викладачеві Наталії Іванівні Зарудняк, ведуча заходу Марина Степанівна Павленко зробила інтригуючу передмову:
– Особисто я Ліну Костенко пізнавала ще до того, як вона припала мені по шкільній програмі. Мої батьки вчителі, тож мала вільний доступ до її збірок, і коли розгортала будь-яку з них (особливо люблю «Вітрила»), просто-таки лягали на душу її вірші про кохання. Коли ж ми, під керівництвом учителя, мого незабутнього Тата Степана Павленка вже вивчали її в школі, у нашому класі розгорнулося ціле змагання за знання Ліниних поезій напам’ять. І мої однокласники, і я особисто, як мені здавалося, віршів Ліни Костенко повивчала дуже багато. Але ніхто з нас і близько не перевершив за кількістю вивченого Наталю Зарудняк. Звісно ж, її метою було не змагання й не обіцяний приз. Видно, нею керувало щось більше. Що ж? Маємо нагоду почути!
Наталя Іванівна Зарудняк справді поділилась деякими секретами. Також слушно заявила, що Ліна Костенко – це поетеса на всі випадки життя. І дуже красномовно, щедро та яскраво проілюструвала власне твердження Ліниними рядками.
Про вивчення Ліни Костенко в школі блискуче розповіла доцент і кандидат наук Любов Петрівна Пархета.
Надзвичайно зворушив присутніх виступ людини, до якої поезія Ліни Костенко прийшла вже задовго після школи. Прийшла несподівано, в, можна сказати, надзвичайній ситуації і – зіграла свою доленосну роль, і зосталася в душі назавжди. Це був виступ провідного спеціаліста райради, гарної поетеси, частої гості на засіданнях літоб’єднання Ольги Василівни Тодчук. Вона прочитала прекрасний вірш Ліни Костенко про вміння почати спочатку, адже саме він колись допоміг повернутись до життя у скрутній ситуації, допомагає й зараз.
Не менш цікаво було почути, як же відлунилось Лінине слово у душах студентів. Інна Панчук, Олена Богачик, Таня Хорькова, Інна Цюпа, Оля Мартинюк – кожен ділився найтоншими душевними переживаннями. Дмитро Левадко, якого ми вже знаємо як цікавого поета й автора власної збірки, зробив міні-доповідь на тему Ліниної досить жорсткої «Пасторалі ХХ сторіччя», ніжно-лірична Катя Прилипко прочитала власного вірша за Ліниним епіграфом.
Алла Чухрій, яка навіть пише бакалаврську роботу за лірикою Л.Костенко, запалила присутніх особистими враженнями від дослідження творчості поетеси.
Андрій Литвин розповів напівкурйозну історію власного приходу до захоплення лірикою Ліни Костенко.
По-своєму надихнула ювілярка й наших почесних гостей, представників Уманського літературного клубу Іру Людвенко, Лідію Подолинну, Софію Кримовську та Сергія Цюрка, який навіть виконав кілька прекрасних пісень на Лінині слова.
Декан факультету української філології Тетяна Володимирівна Лопушан зворушила всіх своїм ставленням до Ліниної творчості та душевно прочитаними її поезіями.
Зал сидів, завмерши. Хочеться вірити, що від кожного з присутніх після такого свята, перефразовуючи Ліну Костенко, лягатиме світліша тінь. А ще — в те, що всі стануть, за Ліниними словами, взаємно щасливими і взаємно красивими!