Мабуть, немає сьогодні жодної людини, яку необхідно переконувати в тому, що педагогом може стати далеко не кожен. Гарні, різні спеціалісти для суспільства однаково важливі. Проте педагога до загального ряду поставити неможливо – від нього, й тільки від нього залежатиме, чи відбудеться як морально, так і професійно інженер і підприємець, військовий і лікар.

Значення професії педагога важко переоцінити. Це досвідчений наставник, у якого вчаться, шукають поради, знаходять захист і підтримку; це близька надійна людина, якій можна відкрити душу, довірити всі свої таємниці та знайти цілковите розуміння.

Педагогічний досвід педагога є тим незримим багажем, який щороку поповнюється, відшліфовується та набуває нових відтінків.

Ось чому вибір професії педагога – питання соціального значення, а допрофесійна орієнтація на педагогічну діяльність є найважливішим напрямом усієї системи профорієнтаційної роботи вищого педагогічного навчального закладу.

Стати педагогом мріяла ще з дитинства. В 2002 році вступила до Уманського державного педагогічного інституту імені Павла Тичини на факультет «Дошкільне виховання», а далі навчання в магістратурі, аспірантурі УДПУ імені Павла Тичини, захистила дисертацію, маю ступінь кандидата педагогічних наук.

Часто кажуть, що університетські, студентські роки не забуваються. Це дійсно так, і сперечатися не буду, бо сама із задоволенням згадую їх і вважаю найкращими. Захоплення педагогічною наукою, наполеглива праця під керівництвом улюблених викладачів – навчатися було легко та цікаво. Мені пощастило як з викладачами, так і з групою. Пам’ятаю пари Володимира Григоровича Кузя, Світлани Сергіївни Попиченко, Олени Василівни Поліщук, Людмили Валентинівни Іщенко, Наталії Анатоліївни П’ясецької та ін. З В.Г.Кузем я писала свою дипломну роботу, за що йому особливо вдячна. Усіх викладачів згадую тільки з позитивними емоціями.

Нині в мене за плечима 25 років педагогічного досвіду. 10 років завідувач дошкільного навчального закладу ясла – садок комбінованого типу №12 м. Умань, в якому гуртую педагогічний колектив вести дитину за руку до цікавого і захоплюючого світу, та викладач факультету дошкільної та спеціальної освіти. Передаю досвід молодим фахівцям, мрію, щоб і вони піднімалися до педагогічних вершин і мали ґрунтовну підготовку, творчий потенціал, професійну компетентність та бажанням навчатися, відкривати нові горизонти професії педагога, які колись і я отримала в улюбленому ВНЗ. Надихають позитивні результати студентів, а також моє розуміння, що я насправді роблю, коли навчаю, що в мене є можливість змінити світ на краще.

Моя спеціальність сьогодні на стику двох новацій. Дошкілля та інклюзія. Потрібно знову вчитися. Навіщо? Щоб не відстати від моди? Ні, щоб те, чому вчуся й навчаю, було дійсно професiйно й хоч на йоту ближче до досконалості. Інакше це не професійна робота. Сьогодні я знову студентка за освітньою програмою «спеціальна освіта» (логопедія), вивчаю проблеми впровадження інтегрованої та інклюзивної освіти в рідній Alma mater.

Навчання, навчання… нескiнченне. Є чи поріг педагогічної зрілості, при досягненні якого вчитися стане необов'язково? Але тоді зупиниться розвиток. Значить, навчання завжди, тією чи іншою мірою, необхідне.

Наталія Дудник,
кандидат педагогічних наук,
завідувач дошкільного навчального закладу ясла – садок
комбінованого типу №12 м. Умань.