6 грудня, у День Збройних Сил України, колектив факультету української філології відвідав поранених бійців АТО у Головному військовому клінічному госпіталі м. Києва.

Студенти та викладачі приїхали до поранених Героїв не з порожніми руками - привезли бійцям солодощі і молочні вироби, зібрану матеріальну допомогу, а також власноруч виготовлені обереги. Викладач Наталія Мамчур разом із студентами-українознавцями зробили ляльки-мотанки; студентка ІІ курсу Дар’я Крайнова – символічні патріотичні значки, а студентка V курсу Ольга Смерецька виготовила картину із гречки в патріотичному стилі.

Гарним доповненням та справжнім душевним подарунком нашим Героям став підготовлений студентами невеликий концерт. Піднімали дух пораненим солдатам віршами, піснями та гумористичною мініатюрою. Воїни теплими оплесками вітали кожен студентський виступ. Наостанок бійці подякували студентам і викладачам за гостинці та увагу.

Зустріч із Героями змусила студентів задуматися над сутністю високого обов‘язку – захищати рідну землю від ворога. Ці молоді люди не шкодували власного життя, захищаючи Україну, охороняючи наше майбутнє. «Найбільше мене вразило те, що незважаючи на біль і горе, яке пережили бійці, їхні обличчя усміхнені. Ми повинні їх підтримувати, додавати їм сили і віри. Вони – наші герої і захисники, наша гордість! Я пишаюся такими людьми!» - говорить Ірина Мота, студентка 48 групи.

Хвилююча зустріч із важкопораненими бійцями змусила Альону Мандзюк, студентку 15 групи, замислитися над тим, що таке щастя. «Щастя – це коли ти бачиш насправді, а не уві сні, героїв, коли можеш їм подякувати віч-на-віч, а не в листі, коли можеш поглянути у їхні бездонні очі і зрозуміти важливість тих речей, про які навіть і не здогадуєшся, – зазначає Альона. - Щастя – це усвідомлення того, що твої проблеми несуттєві, і гордість з того, що більшість людей мають гаряче і сповнене любові серце. Наша дружня сім'я факультету української філології подарувала часточку свого щирого серця, тепло душі і увагу, щоб солдатам навіть взимку було тепло».

Студентка 36 групи Юлія Сорока, яка вже вдруге відвідує поранених бійців у військовому шпиталі, розказує, що перехоплювало дух і сльози наверталися на очі від побаченого. «Хлопці розповідали нам свої складні історії, почувши які, розумієш, що побачене по телевізору – це тільки невеличкі фрагменти страшної реальності. Кожен із бійців залишиться в моєму серці усміхненим, веселим та позитивним, - ділиться враженнями Юлія. - Сказати, що ми були вражені – це не сказати нічого. Ми були спантеличені, заворожені та закохані у їхню мужність і героїзм!»

Як зазначає Анна Денисюк, студентка 54 групи, бійці поранені, знесиленні, але їх не покидає почуття гумору. Молоді хлопці знаходять сили, аби пожартувати, не маючи ноги чи будучи прикутими до ліжка. «Коли ми ледь стримували сльози, то чоловіки-герої знаходили підбадьорюючі слова. Мужність цих людей – приклад для наслідування!» - розказує студентка 54 групи Ірина Большакова.

Назавжди закарбуються в пам'яті студентів хвилини спілкування із сильними духом, завжди молодими і відкритими хлопцями. Сподіваємося, що людське розуміння та моральна підтримка будуть для наших Героїв такими ж дієвими засобами, як і найефективніші лікарські препарати.